?

Log in

Прощальний запис у ЖЖ.

Всьому є свій кінець.

Привіт всім читачам цього блогу, я вас люблю! Кінець мого перебування в цій блогосфері прийшов несподівано. Я не можу продовжувати вести блог на москальському ресурсі, та не суть в тому що цей ресурс під контролем москалів, все зло в тому, що він жорстко цензурується. Вагомий прецидент "всплив" ото на днях. А ще в паРашці ввели нові срані закони, згідно яких працівники спецслужб безперешкодно зможуть мати доступ до особистих даних користувачів а також їх особистих переписок. Отже крім того, що я вшиваюсь з ЖЖ сьогодні, на днях це ж саме потрібно зробити і з Вконтактиком.

Перед тим як покинути колись любиму ЖЖшечку переніс цей блог на "Мрію" (гарно ж називають люди цей сайт), там буду продовжувати вести свій бложик: http://hors-bor.dreamwidth.org

Це саме я пропоную зробити і Вам! ЖЖ тріщить по швах і валиться, скоро з нього втічуть всі нормальні людиська, рано чи пізно це прийдеться зробити і ТОБІ(хто це читає), тож замість того, щоб тут киснути раджу просто перенести свій блог, як вже це зробило багато українських(і не тільки) блогерів.
Нехай зіпсована всякими сраколизами жжшка з часом перетвориться на відстійник для "сваіх людєй"...ватніків драних.

До речі, стосовно альтернативи ВК, то вона є, а саме український проект https://weua.info там теж можна слухати музику(а це єдине шо тримало мене вконтактіку), єдиний недолік шо не так багато народу, але це тимчасово, бо таких як я буде багато.

Ще є хороший український проект, який можу порадити це http://frevend.com - сайт підійде людям які шукають компанію. Від прогулянки в парк до масової поїздки кудись.

Дякую всім хто читав мій блог тут, буду радий вас всіх бачити на "Мрії". До зустрічі.

P.S. Також веду Твіттер, тож буду радий бачити вас і там https://twitter.com/hors_bor


І фото на прощання:)

СУП VS Майдан

Originally posted by dniprovska at СУП VS Майдан
Originally posted by nazavzhdy at Леди Ди – такой был мой ник по жизни и в ЖЖ.
... Меня зовут Диана Макарова.
Леди Ди – такой был мой ник по жизни и в ЖЖ.
Не виноватая я. Меня так назвали, разрешенья не спросив.
:)
Семь лет я вела свой блог в ЖЖ.. Семь лет я плавала в наших, не всегда уютных жежешечных морях, наблюдая за постепенным упадком ресурса, но упрямо не покидая его – несмотря на технические капризы движка, на отток людей из ЖЖ, на то, что ЖЖ уже давно не торт…
Вопрос верности и ретроградства.
Что доминировало – сложно сказать. Ставлю на верность.
Я любила эту площадку.

Когда российская контора СУПа ибигдановским человеческим голосом предложила мне стать главным редактором украинского сегмента, я пошла на это дело под обычным девизом «Ввяжемся в драку, а там посмотрим!»
Ввязалась, посмотрела.
Многое поняла. И драки случались.
много букоффCollapse )
Это была преамбула.


Дальше начался Майдан.
И в дни, когда не только украинский сегмент ЖЖ, но и прочий интернет-мир, говорили только о Майдане – главная, самая московская редакция ЖЖ, перестала брать мои подборки украинских постов вообще.

Они испугались.

Эти подборки были о Майдане, естественно – а о чём ещё они могли быть?
В начале декабря мне предложили «прекратить этот Майдан в ленте» - цитата.
Когда я удивлённо спросила – а как? А о чём тогда? А не охренели ли вы? – мне ответили, что нуууу… есть вот конкурсы всякие. Опять же блогтуры. Можно о ресторанах и кино.
Не Майданом, мол, единым. И вообще блогеров надо направлять на другие темы. Подальше от Майдана, подальше…
А если я не согласна, так извините.
- Извините… - сказала я, и положила заявление на стол.

И пошла на Майдан, отслеживая события сети изредка – потому что многие из тех, кто читает сейчас мой последний в Жж текст, знают, чем занималась я с декабря по – ох ты Господи, уже июнь, надо же…
Я слышала, что украинская контора ЖЖ развалилась, что коллектив уволился, но продолжает упорно колесить по блогтурам – но это уже было неинтересно.

Началась реальная жизнь. Начались события, в которых кровь, смерть, огонь, боль, надежда, ожидание, немыслимая человеческая самоотверженность и совершенно понятная человеческая трусость. И гонка, гонка – успеть…

Всё, что я хотела – успеть защитить ребят. Тех, кто стоял на Майдане, тех, кто сейчас едет на восток Украины.
Мы – я и моя команда – создали неофициальный фонд Дианы леди. Боже, нам даже некогда было придумать фонду название посерьёзнее, и зафиксировать его в каких-то документах.
Вы просто присылали нам деньги. А мы закупали на эти деньги всё, что может помочь нашей стране и лучшим её ребятам – победить на Майдане и остаться живыми, победить в войне и остаться живыми, залечить раны, ожоги, побои – и выжить.
Читати більшеCollapse )
Три дня назад на нашу деятельность наконец-то настучали.
Автор стука гордо говорит об этом http://londo-mallari.livejournal.com/186731.html, впрочем, таких авторов могло быть много. В бурных морях нашей уютной всякого плавает, знаете ли…

И я получила письмо счастья от конфликтной нашей, жежешечной комиссии.
Письмо гласило:
Читати більшеCollapse )

Уважаемый пользователь – то-есть я – письмо прочёл, плечами пожал и дальше побежал.
У меня грузились две машины на Славянск – две одновременно, представляете, сколько необходимых вещей мы передали на передовую?
Наш отчаянный драйвер уже написал отчёт об этой очередной доставке https://www.facebook.com/alexandr.nazarchuk.5
а журналист тоже спел тревожную песенку
http://www.radiosvoboda.org/content/article/25414501.html

… это была седьмая поездка. И седьмая и восьмая машины, отправленные нами на Славянск.
(в том числе и нами – потому что чем дальше, тем больше фондов и частных лиц приносят к нам в дом адресные посылки «блокпосту Такому-то»)

Восемь машин за полтора месяца.
Более пятиста тысяч гривен, потраченных на нужды передовой, от нашего с вами Какбыфонда – не считая помощи беженцам, медикам, раненым…
Это была самая тревожная поездка.
Сидеть в Киеве, слышать крик в телефонной трубе:
- Останови его! Пусть не едет на наш блокпост! Здесь на подъездах сепаратисты. Расстреляют!
Трясущимися руками тыкать в кнопки телефона и слышать в трубе:
- Абонент поза зоною…
Далее бессилие и страшное чувство вины – все эти поездки были моей инициативой. Как жить, если вдруг случится что с ребятами?
Сутки ждать, пока прозвучит:
- Всё, я уже в Киеве. – от Саши.
- Всё, груз получен. Спасибо вам. Спасибо. – от ребят на блокпостах.
Нет, поверьте, мне было не до писем счастья от какой-то там конфликтной комиссии какой-то там жежешечки.

А конфликтная комиссия тем временем поспешно замораживала мои посты с реквизитами счетов и очень ждала ответа от меня. Очень ждала – иначе почему на следующий день, так и не получив весточки, выслала мне следующее письмо:
Читати більшеCollapse )
Текста стало больше, нетерпение комиссии явно возрастало.
Всё это напоминало известные ходки одного старика к одному морю. Невод забрасывался, но рыбка игнорировала – да и какая к чёрту рыбка, мы в дни гонки напоминаем себе и друг другу разве что жаб, измученных, тяжело дышащих…
Нам было некогда – у нас шла перепись вновь закупленных вещей и отправка-приём посылок. Бронежилеты одним. От других – медикаменты.
Участие в перевозке беженцев, координация спонсорской помощи от тех людей, которые хотели бы вручить суммы лично раненым и их родным.
И так далее…

Тогда в третий раз старик пошёл к синему морю, и в третий раз забросил свой невод.
И я получила от жежешечки третье письмо, в котором говорилось:
- Ну уважаемый же блогер, ну какого чёрта! Мы уже и так, и эдак стараемся, уже не только твои реквизиты заморозили, а и все посты с отчётами. А ты не звонишь, не пишешь. Забыла, наверное…
Читати більшеCollapse )
Как думаете, пора бы рыбке уже ответить на такую настойчивость конфликтной комиссии, а?
:)
Отвечаю:
ответCollapse )

Репоста прошу не ради меня. Что мне популярность, что я ей?
Ради фонда.
Нашего и вашего Какбыфонда Дианы Макаровой, в прошлом Дианы Леди.
Этот фонд и ваша дружба - основное, что уношу я из семи лет наших плаваний в не слишком уютных морях нашего ЖЖ.


А что касается стариков с их неводами - посмотрим ещё, кто останется с разбитым корытом.
)))

До встречи.
Ваша Леди.
Це продовження попереднього посту. Чудові гори, чудові низи - прекрасні краєвиди. Того року не полінувався і піднявся наверх. Раніше якось не доходив туда...) Всі тамтешні гори вкриті чорницями.., смакота:)

P.S В ці дні затяжливих сірих дощів треба візуалізувати літо, щоб допомогти йому прийти.

1.
+9Collapse )

Відносності

Хтось скаже: "Тернопіль не велике місто, тут майже всі одне одного знають, тут пройшовшись містом обовязково можна зустріти когось знайомого". Ну звичайно, невелике місто, Київ куди більше. Але це ж відносно, от прикиньте собі столиця Ісландії має близько 170 тисяч населення. Як один з крупних українських районних центрів. Ну а населення цілої країни ледь більше, ніж в Тернополі - 320 тисяч.

От уявіть собі, наприклад виїхавши погуляти до національного парку Тінґветлір у жителя цієї острівної країни є велика вірогідність по дорозі зустріти свого двоюрідного дядька Раґнхейдура. А тікаючи з району Судурланд під час виверження вулкану Ейяф"ятлайокютль станеться так, що будете їхати з колишньою однокласницею Катлою і то пофіг шо ви вже забули як її звуть, бо школу скінчили ще якихось 70-ть років тому :) Подорожуючи автостопом на кільцевій дорозі вас може підвезти депутат місцевого парламенту або навіть президент.)
І живуть же люди, на такому чудовому острові..) Без цих всяких великих міст...

Велодень по Тернопільськи.)

Я сьогодні встаю зранку, виглядаю у вікно - дощ фігачить (як я зрозумів ше від вчора), так не хочеться кудись їхати, але ж велодень має бути! Думаю збиратись, як не як велодень вартий того, щоб на нього поїхати навіть в таку погоду, майже змирився з тим неприємним фактом, що велодень буде в таку срань, але перед тим зайшов в інет, дивлюсь, а велодень переноситься! Зітхнув з полегшенням! І не виходжу з хати...лише досі спостерігаю за тим дощем у вікно з сухої теплої кімнати.)

Шипіт 2013. До витоків...

Минулого літа я знову ж таки їздив на Шипіт. Починаючи з 2011-го року це вже може стати ще одною моєю традицією.
Тогорічна поїздка особлива тим, шо я приїхав туди не як зазвичай перед ватрою на Купала, а вже після коли кількість тусящого народу там починає спадати... Не потрапив на грандіозну ватру, зате краще ознайомився з тереном. Піднімаючись на Великий Верх робив знимки потічків, які і утворюють водоспад Шипіт, ними і хочу тут поділитися.



Вода це найцінніша речовина, від якої залежить життя всього створеного Природою. В наших краях води предостатньо і ми можемо насолоджуватись дзюркотінням таких от потічків, є краї, де люди втратили таку нагоду, вони не задумувались над своїм руйнівним стилем життя, не цінували дане їм природою, тож вона пішла з їх країв разом із джерелами.
Бережімо і цінуймо те, що в нас є...
+3Collapse )

Про такий собі "форс-мажорчик"

Ото збираюсь сьогодні на екзамен, п`ю чай з вишнями, повторюю матеріал, одягаюсь, виходжу, беру велосипед, виїжджаю. І тут як тільки виїхав помічаю шо на сорочці є маленька плямка "та ну його" думаю, краще вернутись і перебратись в іншу сорочку. Так і зробив. Одягаю чисту сорочку світло-блакитного відтінку. Ну все, можна щосили тиснути на педалі шоб пошвидше добратись до універу. Так і зробив...

Їду як завжди відносно швидко обїжджаючи "повзучки", в своєму стилі. Але дечого не врахував. Вчора в нас пролилася добряча злива, але сьогодні вже світить ранкове сонечко яке висушило всі дороги. Дороги то сухі, але внизу спуску (по вул. Татарській) вода намила дофігіща намулу. Так ось, я вирішив обїхати машину з права, місця було досить, зробив маневр, послизнувся і *обнувся як корова на льоду! Виявилось шо там того рідкого намулу десь сантиметрів 5-10 в глибину, і моїм вузьким колесам не під силу було боротися з цією "стихією", добре ж, що болотце мягеньке, жодної подряпини... І я на півшляху до місця признаення в стані продовжувати їзду.

Але сорочка моя була вже зовсім не біла, весь правий бік і рука були в болоті, вся срака теж в болоті. Після падіння водій бусика якого я обїжджав вийшов шоб пересвідчитись чи все зі мною гаразд. Добре все таки, що є солідарність на дорогах і людям не байдужі чужі неприємності. Я сказав шо "зі мною все нормально, тільки трішки замастився" і замість того, щоб сказати "дякую за небайдужість" сказав "дякую шо спитали", добре що взагалі мову не відняло:)
І шо ви думаєте? Так, я в такому вигляді пішов здавати той екзамен... здав.) Викладачка ще при цьому сказала "я бачила як ти літаєш, по обїзній, на рівні з машинами, на такій швидкості, то не дивно", думаю мені це можна сприйняти як комплімент.)  Ось такі були сьогодні ранкові пригоди...)

Веда-Ра-Мага

На початку травня ми в черговий раз взяли часть у всеукраїнських змаганнях з пішого мандрівництва "Стежками Героїв". Наша команда називалась "Веда-Ра-Мага" а я вперше за весь час моєї участі в змаганнях був в якості капітана команди. Таки доріс до того рівня, шо не лише ходити можу, але й водити команди на змаганнях.
Наша команда збиралась досить таки спонтанно, не всі одне одного знали, але зібрались.
До фінішу дійшло лише троє учасників, але для команди більшість людей з якої загалі не мало досвіду походів такої складності як на перший раз непогано. А я дуже радий, що по приїзді додому в людей є бажання піти на наступні змагання і там вже краще себе показати. Так і має бути... Подивимось шо з того [далі]буде].



Хороший приклад для людей : )

Вчора був особливий день, особливий тим, що не завжди можна одночасно так весело провести час в компанії близьких по духу людей і при цьому ще й зробити суспільно корисну справу - прибрати частину зеленої зони.
Ось так під час нашої зустрічі - пікніка ми змогли виділити трохи часу, щоб прибрати довколишній терен.

++Collapse )

Дуже приємний момент, це коли ми вже попікнікували, потім звершили збір сміття і зносили його до дороги, то якась компанія людей, які теж приїхали відпочити і побачили що ми робимо, то вирішили взти з нас приклад. Попросили, щоб ми їм дали сміттєвих пакетів, коли я їх підвіз, то було приємно бачити першу купку зібраного вже ними довколишнього сміття.
Дуже добре, що є такі небайдужі люди, яким вистачає сили відпочиваючи робити користь! А якби всім вистачало сили розуму не срати під себе і донести своє сміття до смітника, то взагалі життя було би ніштяк!)
А мені то ще хватило сил на участь в майстер-класі з танців після цього, отак пройшов день=) Дякую всім, з ким я був у той день.

Все залежить від кожного!

Тепер всім ясно хто був тоді правий? Провокатори під адміністрацією президента на тракторі, чи опозиція в особах Порошенків, Яценюків, Кличків і Тягнибоків?

Коли люди вимагали рішучих дій і врешті-решт до них вдавалися то несподівано зявлялися вони і всяко переконували сидіти тихо і "не піддаватись на провокації". Але час всіх розсудив!

Тепер для нас є очевидним, що тоді 1 грудня були праві "провокатори" а не ті хто кукурікали на сцені. Якби тоді всякі Порошенки не займались деморалізаторством серед штурмовиків і люди таки пішли на штурм з допомогою трактора, то можна впевнено сказати, що кількість жертв серед громадян була би не більшою 30-ти чоловік. І те що відбулося відносно недавно було би реалізоване ще на початку грудня.

Нажаль тоді вони злили народний протест, частково. Але неможливо злити незливуємоє: )

Тепер ті когути ціною чужих життів прийшли до формальної влади і навіть не заявили про те, що будуть займатися впровадженнями змін - тих які вимагає народ. При цьому, коли Росія захоплює Крим вони сміють белькотіти щось про то, шо будуть воювати з окупантами лише дипломатичними методами!? Ах курча ваша мать! Краще би вже мовчали.

Це схоже на 1 грудня. А ще це схоже на 1918 рік, коли армію розпустили а як прийшлось до діла то... Зараз наші військові частини в Криму то як крутянці у 18-тому. Різниця лише в тому, що підмога і засоби впливу на ворога таки є і пристойні! Але ті хто на посадах з хуями без яєць напевне уявляють себе в ролі царьків як колись яник. Чи шо..? По іншому це пояснити не можу.

Є ж гарна приказка : куй залізо поки гаряче. Але крісла в Києві їм засліпили очі і вони ні історії не можуть згадати ні осьцеї приказки. Хоча може вони і кують, але в іншому напрямку.

І на остаток. Плюшеві зайки в якості союзників нікому не потрібні і ніхто їх захищати не буде! Американці не висадяться першими в Крим щоб "помахати пальчиком зеленим чоловічкам". Турки не відправлять свій флот на підмогу тим хто відступає. На дохлу конячку ставки не робляться. Ті хто при владі повинні були б це знати ще до того як туди рватися!